Іван Мазепа
Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережжі (1687–1704) і в усій Наддніпрянській Україні (1704–1709). Народився 20 (30) березня 1639 року в Мазепинцях на Київщині — за іншими даними, 29 серпня 1639 у Білій Церкві, — у шляхетському роді Мазеп-Колединських герба Курч.
Обраний гетьманом 1687 року, понад двадцять років розбудовував Гетьманщину: відновлював авторитет гетьманської влади, дбав про економіку краю, а найбільше — про церкву, освіту й мистецтво. Його коштом у Києві та по всій Гетьманщині зведено й відновлено десятки храмів, а саме ця будівнича діяльність зробила його головним меценатом українського бароко.
1700 року дістав орден Андрія Первозваного, 1703-го — польський орден Білого Орла, а в 1707–1709 роках мав титул князя Священної Римської імперії. Довго підтримував московську сторону в Північній війні, але, помітивши наміри Петра I скасувати козацькі вольності та Гетьманщину, 1708 року перейшов на бік шведського короля Карла XII. Після поразки під Полтавою 1709 року відійшов до Молдовського князівства, де й помер у ніч на 22 вересня (3 жовтня) 1709 року у Варниці під Бендерами.
Після анафеми 1708 року його зображення нищили за наказом Петра I — до нашого часу дійшло лише кілька прижиттєвих гравюр і портретів.Колекція1