Іван Мигура
Український гравер, портретист та іконописець доби бароко, у чернецтві — Іларіон. Повне ім’я — Іван Детесович Мигура. Дати народження й смерті невідомі; помер після 1712 року.
Народився в Києві в заможній родині. Навчався в Києво-Могилянській академії, де прослухав повний курс риторики, філософії та богослов’я, а згодом сам викладав: 1702–1703 — синтаксиму, 1703–1704 — піїтику. 1703 року прийняв постриг у Святій Софії, 1704-го став архідияконом Софійського монастиря — саме цим титулом підписана його гравюра на честь Мазепи. Від 1709 до 1712 року був ігуменом батуринського Миколо-Крупицького монастиря; подальша доля невідома.
Працював переважно в техніці великої мідної гравюри — так званих мідьоритів, які сам називав «Тезами на честь…». Це панегіричні композиції українського бароко з віршованими текстами, складною емблематикою та алегоричними постатями; попри високу патетику будова їх лишається ясною й монументальною.
Серед відомих аркушів — «Свята Варвара» (1700), панегірики Захарію Корниловичу (1703), Андрію Войнаровському (1703), Гедеону Одорському (1704), Івану Мазепі (1706), Стефану Яворському (1706), Василю Кочубею (1708), Івану Скоропадському (1709) та Данилу Апостолу (1712). Створив також портрети Андрія Войнаровського та митрополита Варлаама Ясинського й виконував іконописні замовлення для церков і монастирів.Колекція1