Мерсія Гімараєш, Клуб робітників в Cine Oriente

РусалкиПерший рік Галини Мазепи у Венесуелі. Українських русалок вона написала в Каракасі, за десять тисяч кілометрів від річки, з якої вони вийшли.

ФортецяПізній Хмелюк — яскраві контрастні кольори, якими він писав і квіти, і камінь.

Пейзаж у ТаверіОригінальна назва — Paysage à Tavers. Тавер — містечко на Луарі.

ПейзажПіслявоєнний Париж. Хмелюк уже двадцять років як живе у Франції.

ChateauФранцузька провінція очима людини, яка прийшла сюди з визвольних змагань 1917–1920 років.

Пейзаж із вежеюПерше паризьке десятиліття Хмелюка. У 1932 році він мав персональну виставку в галереї «Молода Європа».

ВенеціяЗа три роки до смерті. Кричевський помер у Парижі 1961 року, до України так і не повернувшись.

Набережна Сени. ПарижПісля Америки він повернувся до тієї самої води, яку писав двадцять один рік тому.

Канада, ОнтаріоТа сама заокеанська поїздка. У Канаді тоді жила одна з найбільших українських громад світу.

Нью-ЙоркУ п'ятдесят вісім років Кричевський уперше перетнув океан. Того самого року він пише й Канаду.

НабережнаВода й набережна — сюжет, до якого Кричевський повертався ціле життя, від Парижа до Венеції.

Венеція. Міст РіальтоВенеція — друге місто Кричевського після Парижа. Він повертався туди ще й 1956, і 1958 року.

Бретань. ФранціяПерші роки після війни. Для української еміграції це час, коли стало остаточно зрозуміло, що повернення не буде.

Передмістя ПарижаНе туристичний Париж, а околиці — те, що бачить людина, яка там живе, а не приїхала.

Набережна Сени. ПарижСена стане головним сюжетом Кричевського на двадцять п'ять років — він писав її за будь-якої погоди.

Дворик у ПровансіТретій рік Кричевського в Парижі. Південь Франції стане одним із постійних маршрутів його життя.

Базар в УжгородіОстаннє українське місто в житті Миколи Кричевського. У липні 1923 року він виїхав до Праги, від 1929 жив у Парижі й більше не повернувся.

Будинок на вул. Козацькій, 11а у Львові, де жила Олена Степанів після таборівБудинок на вул. Козацькій, 11а у Львові, де Олена Степанів жила з сином Ярославом Дашкевичем після повернення з Мордовських таборів. Фото 1960-х років.